Ты заходи, если что...
Убитые убийцы
Война - самая несправедливая штука. Самая бесчеловечная...
Мысль избитая, затёртая, но её суть мало кто понимает, пока не столкнётся сам.
Взять к примеру меня. Самое дружелюбное с детства существо, самое миролюбивое. Мухи не обидит - про таких говорят. Всем сочувствующий, переживающий. И вот смотрю я на кадры с кладбища во Владивостоке, и испытываю чувство... (несколько лет назад кто б сказал - не поверил бы) такое... спокойное, прагматичное, хозяйское что ли... вот этот "красавец" уже никогда не убьёт никого из наших, и вот этот, и тот... Никого не покалечит, не разрушит ни дом, ни школу, ни мост. И это хорошо! Много их. Очень. Но надо, чтоб было больше! Чтобы каждый, кто припёрся в мою страну - убивать, мучить, разрушать (некоторые - за тысячи километров!), убрались отсюда поскорее - хотьтушкой хоть трупом, хоть дезертиром, хоть калекой, хоть пленным - мне пофигу - но чтобы убрались все! И побыстрее!
P.S. А недавно мне приснилась (внезапно) Николь Кидман! Такая вся красивая))) В розовом. И я у неё автограф брал
Война - самая несправедливая штука. Самая бесчеловечная...
Мысль избитая, затёртая, но её суть мало кто понимает, пока не столкнётся сам.
Взять к примеру меня. Самое дружелюбное с детства существо, самое миролюбивое. Мухи не обидит - про таких говорят. Всем сочувствующий, переживающий. И вот смотрю я на кадры с кладбища во Владивостоке, и испытываю чувство... (несколько лет назад кто б сказал - не поверил бы) такое... спокойное, прагматичное, хозяйское что ли... вот этот "красавец" уже никогда не убьёт никого из наших, и вот этот, и тот... Никого не покалечит, не разрушит ни дом, ни школу, ни мост. И это хорошо! Много их. Очень. Но надо, чтоб было больше! Чтобы каждый, кто припёрся в мою страну - убивать, мучить, разрушать (некоторые - за тысячи километров!), убрались отсюда поскорее - хоть
P.S. А недавно мне приснилась (внезапно) Николь Кидман! Такая вся красивая))) В розовом. И я у неё автограф брал

Більше того, я тепер навіть на їхніх недолупків дивлюся так само. На оце все гівно "внєпалітікі", еге ж, сам не палив пічку, тільки дрова підкидав.
Сука.
Сподіваюся, там буде просто ніщо. Пусте місце. Бажано сіллю посипати, аби ніколи. Нічого. Знов не завелося. Навіть за тисячу тисяч мільйонів років.
Ну, це жіночі мрії, але основну ідею, думаю, зрозуміти неважко.
Свого часу фразу з книги Гудкайна
"... Будущих Морд-Сит отбирают из самых нежных и добрых девочек ..."
для себе сформулював наступним чимом:
"найбільш жорстокі кати виходять з найбільш добрих дітей".
Тому москалі (а чесно кажучі і світ, і ми) ще жахнуться, з наслідків того, що вони породили в Україні, і тих, хто прийде за їхними (москальськими) головами (душ там нема вже давно).
найбільш жорстокі кати виходять з найбільш добрих дітей
Якщо це був комплімент на мою адресу, то дякую, звісно, друже))
Але що мене самого вразило сьогодні, коли переглядав ці кадри - байдужість. Ніякої люті, ненависті. Майже без емоцій. Зловив себе, що намагаюся порахувати могили. Розуміючи, що кожен з них міг би у майбутньому вбити по декілька українців.
Тому, власне, й виклав цей пост.
Компліментом я б це не назвав.
Ми зараз констатуємо факт, щоб вижити ми змушені змінюватись/пристосовуватись. Наскільки ці зміни зроблять нас більш пристосованими до світу та зроблять нас більш успішними - хз (подивимось).
А ось те, що московити явно не на такі зміни розраховували - це факт (там явно розраховували, що ми злякаємось та погодимось зі своєю другорядністю).
байдужість. Ніякої люті, ненависті. Майже без емоцій.
Особливо розглядаючи або чергового гарного (мертвого) москаля, або як, завдяки приладам ночного бачення, можна побачити, як з москалів кров тече після поранення від скинутої з дрону гранати.
- Що ти скажеш, коли я вб'ю людину?
Я:
- Молодець!